Вишиванка - мова народу, духовна броня

 21 травня 2026 року в Україні та по всьому світі відзначатимуть Всесвітній день вишиванки - щорічне свято на честь одного з найяскравіших символів національної ідентичності та культурної спадщини України. Це свято стало популярним протягом двох десятиліть. Воно не лише вшановує українську вишивку як мистецтво, а й об'єднує мільйони людей навколо ідеї збереження національних традицій у сучасному світі.

                                                     

   Ідея започаткування  Дня вишиванки належить студентці історичного факультету Чернівецького національного університету  імені Ю. Федьковича - Лесі Воронюк. У 2006 році її надихнув однокурсник, який одного разу прийшов на заняття у вишиванці. Леся запропонувала студентам обрати день і всім разом одягнути вишиті сорочки, аби продемонструвати свою любов до національного вбрання.                                                                                                                          "Тоді були модними футболки з Ді Капріо і Титаніком, а не вишиванки. В них ходили лише студенти, які добре навчалися", – з усмішкою пригадує Леся Воронюк. 

"Я дуже добре пам'ятаю перший День вишиванки, коли я заходжу на історичний факультет у вишитій сорочці та шукаю ще людей, які теж долучились до акції. Іду першим поверхом – і не бачу нікого. Підіймаюся сходами – бачу, там одна людина в сорочці, ще одна, ще одна. Зараз я вже розумію, що це було таке сміливе і відчайдушне рішення, бо тоді це був якийсь навіть "антитренд", – ділиться Леся Воронюк. 

Проте вже за кілька років ініціатива переросла в загальнонаціональний рух.Співзасновники свята активно популяризували ідею, звертаючись із листами до державних органів і закликаючи підтримати молодіжну ініціативу. І вони зробили свою справу. День вишиванки тепер відзначають в понад 100 країнах світу і не лише українці. Вишиті українські сорочки передають президентам інших країн, посадовцям та зіркам. Останні з гордістю їх одягають на знак солідарності з Україною. 

Хоча день вишиванки не отримав статусу офіційного державного свята, він щороку привертає все більше уваги в Україні та за її межами. Саме неформальний статус надає події особливу легкість і свободу: люди святкують за покликом душі, а не з обов'язку. 

Вишиванка вишивається, щоб захистити. Колись це був свого роду оберіг, особливо для дітей. Зараз це оберіг для усіх українців. Сьогодні, коли дню вишиванки 20 років, а за вікном – війна, вишита сорочка є духовною бронею. Це найбільш виразне і чітке її визначення. Такого значення вишиванка набула уже після 2000-них років. Із "не модної" вона стала одним із головних оберегів культури незалежної України. Проте вишиванка є не просто красивим одягом. Це – українська ідентичність. Старовинні вишивки – це мистецькі твори, які відрізняють Україну від інших націй. Вишиванка має бути у душі, щоб людині не була "какая разніца". Якщо у душі в людини воно не відгукується, то і на тіло нема чого одягати.

Зараз стає усе більше машинної вишивки з різноманітними візерунками, які не схожі на символи української давньої вишивки. Найважливіше зараз – це тяжіння людини одягнути вишиту сорочку, а не те, що на ній зображено. Треба розуміти що вишиті сорочки – це дуже велике і масштабне поняття сьогодні. Важливо не переплутати сенси, коли ми говоримо про мистецьку цінність. Ми оцінюємо вишиванки, скажімо, за якістю. Але коли ми говоримо про ідентичність та ідеологію, тоді головною цінністю виступає те, що ми, як суспільство дозріли до того, щоби носити та сприймати українську вишиту сорочку. 

Постійно передавалися сорочки і українським політв'язням в росію і українським військовим, які воюють. І головне значення мало те, що вони отримують вишиванку. А чи ручної, чи машинної вишивки, то їм було байдуже. Усе популярнішими стають й зелені вишиванки з байрактарами та літаками. Зелена вишиванка спонукає до дії. Дії захищати. Їх купують військові.Зелені – бо вони служать, але усе одно хочуть вишиванки і свята. 

Вишиванка змінюється разом із суспільством. Вишивка завжди розвивалася. Змінювалися тканини та нитки, з’являлися нові техніки, що і формувало стиль. Навіть протягом 20 років в одному регіоні могла змінитися вишивка. Українці відображають те, що з ними відбувається, через символи та сакральні речі. Все, що відчувають, переносять чи візуалізують передусім на вишитих сорочках,  рушниках і великодніх писанках. Вишиванка – це ужитковий одяг, першочергово він мав бути практичним і красивим. Орнаменти формували люди, це треба пам’ятати. На них впливало середовище, природа, люди, клімат. У Радянському союзі, наприклад, мисткині приховували у вишивках тризуби, кольори, українські символи. сучасна вишивка із зображеннями літаків і танків, можливо, й не стане символічною та не збережеться в історії української вишивки. Проте сьогодні вона існує, бо для українців це важливо і зберігає пам’ять про те, що ми пережили.